u/Few_Barnacle_6691

Даю прості поради як від дівчини, яка сама була в таких стосунках (тільки + з абʼюзом і постійними істєріками зі сторони хлопця):
1. Йдіть зі стосунків одразу, не витрачайте час: він не стане краще і не зміниться. Ніяке кохання не сильніше за банальну емпатію та повагу.
2. Працюйте з психологом/психотерапевтом: ви маєте добре розібратися в собі і стосунках з оточуючими. Таким чином ви поступово зможете знайти собі людей, які будуть співпадати з вами за цінностями без всяких драм (партнера це стосується в першу чергу).
3. Змініть роботу: тут трохи складніше, але все одно вихід знайти можна. Я не маю ілюзій щодо того, що є професії/посади, яким абсолютно похуй хворий ти чи ні, ти мусиш бути на роботі і здихати (я працювала в державній лікарні, їм реально поїбать що ти хвора на робочому місці будеш наражати на небезпеку оточуючих). Коли ти молодий тобі здається що це ок і терпиш, але з плином часу і дорослішання такі штуки починають зайобувати. Розвивайтесь професійно таким чином, щоб мати роботу, яка має хоч краплю людяності до співробітника і дає адекватні оплачувані лікарняні (вбийте собі в голову - це окей піклуватись про себе, а не вмирати на роботі з температурою).

Загалом можу сказати, що люди до 30 рідко коли бувають серйозні і відповідальні в стосунках. Роки 20-30 вартує витрачати більше не на рятування уєбанських стосунків, а розвиток, бо з цим прийде в життя і багато класних речей: адекватна робота, надійні друзі і люблячий партнер.
Звісно, ваш розвиток - це не оберіг від довбойобів. Але коли ти знаєш чого ти хочеш - то з цими довбойобами швидко прощаєшся (або взагалі оминаєш).

В нас в Києві на районі був мужик, який о 02:00 любив пропердітись по райончику. Його мотоцикл спалили.
Нормальний такий самосуд.

Не треба багато аналізувати ситуацію щоб сформувати думку про Федорова: з 2019 року він собі тихенько сидів за пазухою у Зеленського і все було ок. Тільки поперли - вичекав/переконався що його не повернуть на МО і одразу «нам треба вибори, всюди корупція». Міша, де ти був 8 лєт 7 років? 🗿

Владу дійсно треба міняти. Але без чіткого плану такі заяви - це чистий популізм.
Не треба ніким зачаровуватись - тоді і розчарувань не буде.

Маю водійське 1,5 роки, складала іспити в Києві на Усенка (це найбільш кончений СЦ по практичним маршрутам). Механіка.

Теорію вчила 2 місяці і склала з 1-го разу.
А практику склала з 7-го… Але супер впевнено та без жодної помилки 😂
Чому так: на це було декілька особистих причин.

Коротко по моєму досвіду:
1. Цільтесь складати практику в 1 місці і задрочуйте її маршрути. Саме від ідеальності знання маршруту багато що залежить.
2. Якшо ви тривожна людина: навіть якщо ви дійсно класно водите з інструктором (а мене дуууже хвалили мої інструктори), це не дорівнює класному водінню на іспиті, бо сильне хвилювання вибʼє у вас землю з-під ніг. Мої перші 2 іспити були завалені через паралізуючий страх саме іспиту, я мала сесію з психологом щоб подолати це відчуття.
3. Мене ніхто не валив. Є чіткі правила з допустимими помилками по яким оцінюється маршрут. І якщо я провалювала іспит - це було справедливо, бо всі помилки проговорюються інспектором коли їх допускаєш. Тому оцінюйте себе тверезо: якщо впевнені що правда на вашому боці і вас завалили - подавайте оскарження результатів, я чула що багато хто виграє оскарження.
4. Взяти талон на практичний іспит - це було просто неможливо в той час коли я складала (Бігуси навіть сюжет робили про це), сподіваюсь зараз краще.
5. По ціні за все навчання та іспити в мене пішло ~60-65к (десь 70 годин наїздила з інструкторами).

Коли в мене питали за водійське, я дуже соромилась зізнатись що склала практику аж з 7-го разу, бо це одразу накидує на тебе ярлик якоїсь дебілки.
Але по-факту я багато чого навчилась саме на іспитах. Вожу автомобіль активно 1,5 роки в Києві, не маю ні одного штрафу чи ДТП, а знайомі не хвилюються коли їдуть зі мною.

Люди так багато приділяють часу питанню «ким я хочу бути» (що часто є частиною «чого я хочу»), наче ти обираєш 1 раз на все життя.
Насправді, в сучасному світі це нормально кілька разів за життя змінювати кардинально сферу діяльності.

Щодо того що я хочу: мені 29 і єдине чого є хочу- це закінчення війни. Все інше для мене не має великого значення.

Thanks!
It’s hard for me to say what stitch is it (I tried to search 🥲).
Sylianka (Ukrainian beaded chocker like this) - it’s not about stitch, but about patterns.
There are a lot of different syliankas patterns, so you may look at some of them and maybe figure out which stitch is that 🙏🏻

Дякую!
Цікаво як багато людей любить із фрешом, хоча я пробувала в закладі - мені не дуже зайшло. 🥴

Thank you 🌸

Thanks ❤️

Thank you 🥰

You may see my first sylianka here

Thank you so much for pointing that out! I’m not a native English speaker, and I did know that rule, but I didn’t notice the mistake in my rush 🫣 I’m not afraid of being mocked—after all, this is the third language I know. Only a fool would laugh at a non-native speaker for making mistakes.

I don’t plan to list this item in an auction for English-speaking people, only among Ukrainians. In Ukraine, a system of donations to the armed forces is currently very widespread; people boost interest in such fundraisers by raffling off some kind of prize among donors. It’s just a small way to help my loved ones in their defense.

As for the pattern—I really like it, since many traditional Ukrainian jewelry pieces of this type feature this exact pattern. Usually, the colors are brighter and more contrasting, but this time I decided to modernize the piece a bit with more pastel colors.

Thanks for recommending 🙏🏻

Достатньо почитати статтю у вікіпедії про цю групу вірусів, щоб зрозуміти що ніяких локдаунів не буде)
Ну хіба що людство захоче жити в норах з мишами та іншими гризунами… 🧐

До своєї відповіді одразу дам трохи контексту: маю діагностовані депресію і ГТР (по моїм відчуттям та ознакам десь тут і РДУГ є, але це вже інша неважлива історія).
Мені майже 30 років, моє існування психічно і психологічно не є дуже простим.
Я не маю (і не вірю в) глобальну ціль чи мету свого життя: мої батьки просто вирішили мати дитину, тому я і живу. Не кожна людина має змінити світ чи принести в нього щось революційне: деякі просто намагаються вижити, я одна з них.
Кожного дня я вибираю для себе не закінчити життя в петлі сараю (хоч інколи дуже хочеться).
Попри свої темні думки і розчарування світом, я маю близьких людей, яких я люблю, я люблю каву і смаколики, заходи і сходи сонця, море і гори, відеоігри і балет, Формулу-1 та плетіння силянок з бісеру, собачок та пацючків. І цей список ще дууууууже великий.
Посеред всесвітньої хєрні є завжди місце для чогось хорошого та доброго, це надихає мене жити далі попри все.

Але якщо коротко відповідати на питання, то: а чого б і не жити, якщо вже так вийшло що живеш? Не завжди має бути причина.

Thanks 🥹

Thank you! 🥰

It’s true, it looks great with daily outfit 👌🏻

Thank you ❤️